За всю історію кіно у Гданську було багато кінотеатрів: великі і маленькі, в центрі та на околицях, деякі з них існують і досі, а інші стали минулим. Але є серед них один особливий – “Театр Вільгельма” – місце, де все почалося. Детальніше про це розповість видання gdansk-trend.
Інформація про те, що сталося 20 жовтня 1896 року в великій залі “Театру Вільгельма” на вулиці Langgarten 31A (тепер це вулиця Длугі Огроди) швидко поширилася Гданськом. В цей день у місті вперше відбувся показ рухомих картин. Приїжджа команда представила глядачам сцени з Паризьких вулиць. Байдужою не залишилася жодна людина в залі. В той день гданці раз та назавжди полюбили кіно.
“Театр вар’єте Селонке”: початок історії
У 1861 році прусський престол посів Вільгельм I Гогенцоллерн (1797 – 1888). У цей же час в Королівстві Польському російський намісник граф Кароль Ламберт (1815 – 1865) запровадив воєнний стан. І в цьому ж році в Гданську ресторатор Франц Йозеф Селонке (1825 – 1898) придбав у спадкоємців Йозефа Кармана ресторан. Так почалася історія театру.
Свій новий заклад Селонке назвав власним прізвищем “Selonkes Variete Theater” (“Театр вар’єте Селонке”). Відкриття театру відбулося 1 жовтня 1869 року. Але театр проіснував недовго. Вранці 1 липня 1870 року почалася пожежа і будівля згоріла. Селонке вирішив продовжувати свою справу. Він взяв кредит і збудував новий театр на тому ж місці.
Проект нової будівлі розробив Юліус Альберт Ліхт (1821 – 1898). За його задумом будівля була зведена з так званого прусського муру. Всередині будівля отримала цікаву дерев’яно-чавунну конструкцію. У театрі було два поверхи, що утворювалися балконами. На верхньому, який називали галерея, були лише стоячі місця. Балкон першого поверху був розділений на окремі ложі. Найбільш престижними і найдорожчими були місця в ложах і одразу навпроти сцени з 1 по 60.
Сцена була відділена від глядачів рампою вздовж якої було вмонтовано газове освітлення. Одразу перед сценою була оркестрова яма. А посередині сцени біля рампи знаходилася будка суфлера.
“Театр Селонке”: відновлення роботи
Відбудований театр розпочав діяльність 23 грудня 1871 року під трохи зміненою назвою “Selonke Theater” (“Театр Селонке”). На рубежі XIX – XX століть в районі вулиці Длугі Огроди та Нижнього міста проживали переважно робітники та солдати в близько розміщених казармах Herrengarten. Тож розташування тут театру вимагало від нього відповідного легкого і розважального репертуару. Відповідно до потреб публіки ставилися комедійні вистави та водевілі, тобто вар’єте, балетні вистави та виступи камерного оркестру. Свіжості репертуару додавали виступи приїжджих акторів. В 1876 році в театрі виступав квартет акторів Брати Земмель і Шварц, що поклало початок єврейському театру у Гданську, що з того часу розгорнув активну діяльність в місті. Квартет виступав разом з Софією Гольдштейн, відомою також як Соф’я Карп, дівою та примадонно, яку високо цінувала американська публіка.
Власник театру знав – щоб інвестиції його окупилися, потрібно урізноманітнити те, що пропонують глядачам. Франц Селонке вирішив інвестувати в ресторанну справу і найняв в театр кухарів та офіціантів. Столики розмістили в партерній частині, гостям подавали страви та напої під час вистав. Також збудували буфет і гарно облаштовали відкритий театральний сад. В саду була альтанка та столики, тут також подавали їжу і працювали офіціанти. Театр Селонке рекомендували всі тогочасні путівники по місту, і він завжди збирав багато глядачів.
Проте кредит взятий на відбудову та на подальше облаштування театру ставав все більшим тягарем для Селонке. Витрати постійно зростали, а кредитори вимагали повернути їх гроші. Хоча театр і приносив прибутки, але вони не були такими високими, як припускав Селонке, коли прийняв рішення про відбудову театру після пожежі. У 1877 році через складну фінансову ситуацію власник спершу здав в оренду, а потім був змушений продати свій театр.
“Театр Вільгельма” і перший кінопоказ
Тож 21 вересня 1877 року театр перейшов у власність сина корчмаря, Карла Густава Германа Мейєра. Театр отримав нову назву “Театр Вільгельма”. У 1890 році після смерті Карла Мейєра власником театру став його брат Хьюго Мейєр. Він розумів, щоб заохотити глядачів відвідувати театр, потрібно щоразу організовувати нові цікаві мистецькі дійства.
Тож 20 жовтня 1896 року в “Театрі Вільгельма” відбувся перший у місті кінопоказ. Глядачам демонстрували короткометражні фільми: сцени з Паризької вулиці, катання на велосипеді та в кабріолеті, катання в кареті. Ця подія стала знаменитою, чутки про кіно швидко поширилися серед кращої публіки Гданська. Після цього було проведено ще декілька сеансів. Проте постійними покази фільмів у Гданську стали більш ніж через 10 років.
У 1900 році газове освітлення театру було замінено на електричне. У театрі відбувалися гастролі приїжджих артистів та труп. Зокрема, у жовтні 1902 року на сцені з декораціями, що імітували темний інтер’єр собору, виступала, розрекламована як “залотоволоса дівчина”, співачка Ельза Грассіні.
Діяльність театру не обмежувалася лише сценічним мистецтвом. Завдяки тому, що в театрі був ресторан, тут організовували новорічні бали та карнавали. з 1 по 16 грудня 1907 року на сцені проходив міжнародний турнір з боксу. Було багато інших комерційних заходів: боксерські поєдинки, змагання з боротьби, модні покази.
Під час Першої світової війни театр продовжував свою діяльність, репертуар пристосовували до ситуації в Німеччині, під час поразок на фронтах розважальні програми замінювали серйозними виставами. У 1915 році частину театру було перетворено на госпіталь для російських військовополонених.
Театр “Скала”
З весни 1920 році новий власник театру Пауль Бансман зосередив репертуар театру на модній в той час опереті. Урочисте відкриття сезону відбулося 16 червня 1920 року прем’єрою оперети Імре Кальмана “Принцеса чардаша”.
Сцену театру і далі орендували для різних заходів, зокрема 14 травня 1922 року для святкування на честь відкриття Польської гімназії.
Проте зацікавленість мешканців гданська з часом змінювалася, тепер вони надавали перевагу кінопоказам та розважальним виставам. Це змусило Пауля Бансмана змінити характер театру. Влітку 1930 року театр перебудували згідно проекту гданського архітектора Гаррі Бретшнейдера і берлінського художника Макса Куяви. 2 вересня 1930 відбулося відкриття приміщення, що з’єднувало кінозал з вар’єте. Назву театру змінили на “Скала”.
7 червня 1933 року в будівлі знову сталася пожежа, театр повністю згорів. Цього разу власник не став його відбудовувати, як свого часу зробив Франц Солонке. Театр на Длугих Огродах, що протягом десятиліть був центром мистецького та культурного життя перестав існувати.
Після Другої світової війни на місці знаменитого “Театру Вільгельма” збудували новий житловий масив з багатоповерхівками та гаражними будовами на вулиці Длугі Огроди 22 і 24.
Так став історією один з найвідоміших та найпопулярніших серед гданців та гостей міста театр. На рубежі XIX – XX століть театр вважався найкращим німецьким вар’єте на схід від Берліна. І хоча будівлі зараз вже немає і побачити її можна лише на старих фотографіях, проте історія, яка творилася в її стінах назавжди залишиться частиною історії Гданська, такою ж розмаїтою та сповненою культурним різноманіттям, як і саме місто.
