Акторка Галина Вінярська залишилася у пам’яті глядачів як видатна представниця різних польських театрів, адже працювала у гданському Вибжеже та Драматичному театрі в Познані. Стиль виконання ролей деякі критики називали “інтимним монументалізмом”, пише gdansk-trend.eu.
Навчання та дебют
Народилася Галина Вінярська 8 жовтня 1933 року в Хшанові. Майбутня акторка є випускницею полоністики Ягеллонського університету. У 1958 році склала заочний іспит з акторської майстерності. Переважну частину своєї кар’єри вона була пов’язана з театром Вибжеже у Гданську. Це період з 1966 по 2003 роки.
У 1952 році Вінярська розпочала свою акторську кар’єру в аматорському театрі “Нурт” у Новій Гуті. Згодом вона почала виступати на сценах театрів: Олександра Венгерки в Білостоку та в Театрі імені Ванда Сємашкова в Жешуві. Артистка також грала ролі в напіваматорському ляльковому театрі під керівництвом Марії Кендриної. У 1959-1966 роках вона провела на сцені Любуського земельного театру в Зеленій Гурі та в познанських театрах – Новий і Польський.
Одна з її перших серйозних ролей — Кама у “Фараоні” за Болеславом Прусом. Режисером виступила Ірена Ґурська в Білостоцькому театрі. Поява у цій роботі відбулася у 1957 році. Ця роль також була для Вінярської акторським іспитом, після якого вона здобула кваліфікацію професійної акторки. У Зеленій Ґурі зіграла свою першу героїню класичного репертуару, головну героїню Електру з трагедії Софокла Єжи Зегальського. Подія відбулася у 1960 році.
Режисер Єжи Окопінський неодноразово працював з акторкою. Він пригадував: “з’явилася головна героїня драми. Пам’ятаю, щось сталося – щось ворухнулося всередині мене і тільки привернуло мою увагу. Це, мабуть, її зосередженість, благородство фігури та жесту, виразні очі і вдячний, впевнений голос”.
Згодом акторка отримала ролі драматургічної класики Окопінського, зігравши королеву в “Королі Річарді II” Шекспіра у 1962 році. Також згодом був й вистав у ролі Іфігенії в “Іфігенії в Тавриді” Йоганна Вольфганга Гете. Так вона виступала на сцені в Зеленій Ґурі.
У Новому театрі в Познані актриса грала головну роль Марії Стюарт (1964) Фридерика Шиллера. З’явилася актриса й у фільмі Едварда Олбі “Хто боїться Вірджинії Вульф” у 1965 році. Обидві роботи були поставлені Єжи Гофманом.
У 1966 році Вінярська стала назавжди пов’язана з театром Вибжеже в Гданську, де спочатку вона зіграла Еву в драмі Тадеуша Ружевича “Вихід з дому” режисера Єжи Голінського. Це відбулося у 1967 році. Цей персонаж досі був суперечністю її монументальних героїв.
Критики дали високу оцінку реалізації цієї ролі. Зокрема Марек Дулемба у “Балтійському тижневику” писав, що “у хвилинах ексгібіціоністських зізнань персонаж був настільки виразним, і водночас простим і правдивим, що викликав захоплення”.
Театр “Вибжеже” та фільми
У наступних сезонах у театрі “Вибжеже” акторка створила багато цікавих ролей із сучасного репертуару. Грала у “Точці перетину” Пола Клоделя режисера Пйотра Парадовскі в 1968 році.
У фільмі “Останнє добраніч Армстронга” Джона Ардена режисера Тадеуша Мінца Галина також отримала роль. Стрічка вийшла на екрани у 1969 році. Саме тоді вона отримала пропозиції зіграти у драмі режисера Мінца (1969) або Аліси в “Маленькій Алісії” Едварда Олбі в постановці Станіслава Гебановського (1971). Зі слів Анджея Журовського, саме класичний репертуар з його універсальним виміром визначив форму пізніших, сучасних сценічних образів Вінярської: “вона створила “портрети жіночності. Творіння ширші за жіночі портрети — портрети жіночності. Активно розтягнутий між повністю сформованою особистістю персонажа та проєкцією цієї особистості в її надіндивідуальний вимір”.
У 1970-х Вінярська вдало повернулася до античних героїнь. Акторка грала досвідчену Гелену в трагедії Евріпіда в п’єсі Гебановського. Це відбулося у 1973 році. У цій роботі вона продемонструвала серйозне обличчя мудрої, але водночас не позбавленої витонченості та емоцій жінки. З іншого боку, шекспірівська “Королева Гертруда” з “Гамлета” Окопінського (1974) була задумана як пасивна фігура, втілення безпорадної жінки, яка не може протистояти жорстокому Клавдію.
Успішною для Вінярської також була роль Ребеки Вест з “Росмерсхольма” Генриха Ібсена. Створив роботу режисер Гебановський у 1975 році. Критики зазначили, що акторка відома своїм умінням підносити своїх героїв без пафосу, перетворила Ребеку із салону ХІХ століття на “героїню в халаті та капцях”.
Вона окреслила багато різних облич своєї героїні, ця багатовимірність була сповнена контрастів, але водночас актриса змогла створити цілісний характер. Її Рахіль у фільмі Станіслава Виспянського “Весілля”, поставленого Гебановським у 1976 році оцінили глядачі.
У 1980 році актриса долучилася до діяльності «Солідарності». Вона та її чоловік, актор Єжи Кішкіс, були інтерновані під час воєнного стану. У 1980-х Вінярська зіграла найцікавіші ролі в постановках Кшиштофа Бабіцького — Дружини Йова в Йові за “Книгою Йова” (1982) та Любові Раневської у “Вишневому саду” Антона Чехова (1985).
Актриса брала участь у фільмуванні “Небезепеки” Вацлава Флорковського (1976).
Стрічка заснована на автентичних подіях. У фільмі вона зіграла колишню в’язницю Марію – головного прокурора в процесі проти опікуна табору Майданек. Вінярська також знялася в десятках телевізійних вистав. Вона була, серед іншого, Пані Альвінг у “Привидах” Ібсена, режисер Марсель Коханчик (1979), “Графиня у Валленштейні” Шіллера, режисер Бабіцький (1989) і Клітайместра в “Електрі” Евріпіда, режисер Пьотр Холодзінський (1994).
Акторська майстерність
Сама Вінярська зазначала, що античні мистецтва дають багато знань про акторську майстерність. Усі ці ролі навчили її надзвичайної дисципліни, інтелектуальної суворості, відповідальності за слово.
Гра її була зазвичай стримана, але водночас чітко позначала емоції героїв, які фактично “пульсували” на сцені або у фільмі. Артистка здатна ідеально показати всю складність створених персонажів. Галина також майстерно показує метафоричний вимір ролі. Вона просто створює людину на сцені, і часто це образ, який намагається наблизитися до універсального виміру. Багаторазовий акторський досвід Вінярської збігся в одному з її найкращих виступів, ролі Моллі Блум в “Уліссе” Джеймса Джойса в постановці Сигізмунда Гюбнера у 1970 році.
У журналі “Театр” Ельжбета Висінська також не оминула постать акторки, надав їй певну характеристику. Вінярську у своїй публікації вона назвала чудовою артисткою поетичної драми, яка прикрасила і виразила роль Моллі, не шкодуючи її чутливих моментів. Завдяки Галині відбулося завершення великого монологу Моллі, який проголошує примирення з природою, прозвучало наприкінці вистави піднесеним, поетичним акордом: це було слово “так”, промовлене все чіткіше, у потужному теплому світлі.
Нагороди та відзнаки
За свою професійну діяльність Галина Вінярська отримала чимало відзнак та нагород. Варто пригадати найголовніші з них:
- 1962 – нагорода за роль Анжеліки у “Чарівній коханці” П’єра Корнея в постановці Марії Страшевської в театрі Землі Любуської в Зеленій Гурі на 2-х Каліських театральних зустрічах
- 1973 — Золотий Хрест Заслуги; Заслужений діяч культури; нагорода за головну роль у виставі “Хелена” Евріпіда у постановці Станіслава Гебановського в театрі Вибжеже у Гданську на 15-му фестивалі північнопольських театрів у Торуні
- 2010 – Поморська мистецька премія за видатний внесок у культуру Помор’я
- 2012 – Премія президента міста Гданськ “Нептун”