У Гданська та кіно давня спільна історія. Перший кінопоказ відбувся в місті 20 жовтня 1896 року в Театрі Вільгельма. З тих пір гданці провели багато годин перед екранами в численних кінотеатрах міста. Зараз старі кінозали замінили великі сучасні мультиплекси. І хоча якість відео та звуку стала непорівняно кращою, проте дехто вважає, що ніщо не може замінити неперевершену атмосферу старого кіно. Детальніше про це розповість видання gdansk-trend.
Перші кінотеатри міста
Після першого кіносеансу довго нічого не відбувалося, аж через 11 років, у 1907, у місті відкрили постійний кінотеатр “Passage-Theater” на Kohlenmarkt ( на Таргу Венгльовому). З того часу справа зрушила з місця. До 1914 року з’явилося ще декілька кінотеатрів, але діяли вони, переважно, недовго. Так з 1910 працював кінотеатр “Eden” на Holzmarkt (Тарг Древні), “Apollo” на Damm (вул. Гробла), “Corso” на Langgasse (вул. Длуга), “Kinephon-Theater” на Brotbänkengasse (вул. Хлебницька), “Saksonia” на Jopengasse 2 (вул. Пивна), “Altstadttheater” на Häkergasse (вул. Страганьярська), “Langfuhrer Kunst-Lichtspiele” в Вжещі.
Популярність кіно почала зростати після 1918 року. Все більше заможних людей міста ставали постійними відвідувачами кінотеатрів. А найбільший розвиток припадає на 30-ті роки XX ст. Сезон 1930 -1931 років зібрав в кінотеатрах 2 113 943 глядачі, сезон 1934 – 1935 – 2 465 265 глядачів.
Поява звукового кіно
До 1930 року відвідувачам демонстрували лише німі фільми. Перший показ звукового кіно відбувся 24 листопада 1930 року в кінотеатрі “Ратхаус”. Першою стрічкою став фільм “Дика орхідея”. Після цього кінотеатри міста стали переходити на показ звукових фільмів. До 1934 року три чверті кінозалів Гданська демонстрували глядачам фільми зі звуком.
у Гданських кінотеатрах показували такі ж фільми, як і в німецьких. Тож з 1933 року кінотеатри міста активно використовувалися для поширення нацистської пропаганди через кінохроніки та документальні фільми.
Кінотеатри міста до Другої світової війни
До 1945 року в Гданську було багато кінотеатрів. Деякі з них були особливо популярними серед містян. Зокрема, до таких можна віднести 22 кінотеатри міста. Всі вони були дуже різними як за характером, так і за місткістю. Так найбільшими з них були “Ufa-Palast” (1931 – 1945) на вул. Elisabeth-Kirchengasse 2 (вул. Ельжбетанська), розрахований на 1195 місць, та “Scala Kino-Variete” (1896 – 1933) на вул. Langgarten 31 (вул. Длугі Огроди), що вміщував 1150 глядачів. Але були і невеликі, як “Gedania-Theater” (1911 – 1945) на вул. Schusseldamm 53 / 54 (вул. Лагевники) на 131 місце та кінотеатр “Park-Lichtspiele” (1937 – 1945) на вул. Adolf-Hitler-Straße 521 (вул. Грюнвальдська 521) на 170 місць.
Кінотеатри міста після 1945 року
Під час Другої світової війни, у 1945 році, більшість кінотеатрів Гданська було зруйновано. Але після цього почалося їх відновлення, хоча вже й в іншому вигляді, з іншими назвами та з додатковою метою, яку переслідувала нова окупаційна влада країни. Так перший кінопоказ пройшов 6 липня 1945 року в кінотеатрі “Дельфін” (до війни це був невеликий кінотеатр, що працював з 1913 року, “Roxy-Lichtspiele” на вулиці Am Schlossgarten 11 (вул. Рубінського). Місцева влада докладала зусиль для відновлення кінотеатрів, підлаштовуючи для потреб кіносеансів приміщення, що раніше мали інше призначення. Вже в листопаді 1945 року відкрили кінотеатр “Святовид” на вулиці Августинського 1, в залі колишньої Польської гімназії. У квітні 1946 року розпочав роботу кінотеатр “Байка” на вул. Яскова Доліна, в колишній залі парафіяльного костела євангельського. В березні 1947 року – кінотеатр “Капітоль” на вул. Шимановського 12 / 16, в приміщенні колишнього євангельського костела Св. Павла. В травні цього ж року ще один кінотеатр відкрився в Новому Порту, який спочатку отримав назву “Сирена”, а в 1953 був переіменований на “1 травня”. У серпні 1950 році розпочав роботу кінотеатр “Приязнь” у Вжещі на вул. Соботкі 15 (вул. Длуга 39/40).
У першій половині 1953 року в Гданську було лише 4 кінотеатри, що незрівнянно менше з довоєнною кількістю. 1 листопада 1953 року відкрили найбільший кінотеатр “Ленінград” на 1200 місць, що збудували на місці старого кінотеатру “Tobis-Palast” на вул. Длуга 57. Назва кінотеатру не мала ніякого стосунку ні до Гданська, ні до Польщі, вона була нав’язана Воєводським комітетом Польської об’єднаної робітничої партії в Гданську, в той час як в опитуванні, проведеному газетою “Glos Wybrzeza”, містяни обрали назву “Артус”. Кінотеатр “Ленінград” став головним кінотеатром міста: тут відбувалися найбільші кіноподії, проходили прем’єри регіональних фільмів, пов’язаних з Гданським Узбережжям, зустрічі з творцями кіно, а з 1947 році проводився Фестиваль польського художнього кіно – FPFF.
15 березня 1955 року відкрили кінотеатр “Камеральний” для показу короткометражних, освітніх фільмів та фільмів для дітей, але такий формат кінотеатру був не особливо популярний серед глядачів. 20 жовтня 1962 року відкрили останній, збудований з нуля, державний кінотеатр “Космос” в Оруні, хоча й було заплановано будівництво великого широкоекранного кінотеатру “Зодіак” в Оліві.
Занепад та відновлення кінотеатрів Гданська
Окрім державних кінотеатрів, в Гданську працювала мережа недержавних кінозалів. Найбільше кінотеатрів працювало в місті в першій половині 1960 років: 9 державних і 11 недержавних. До проголошення Польщею незалежності з’явилося ще 4 кінотеатри: “Ватра” в 1971 році, “Баркас” в 1973 (кінотеатр існував і раніше, але цього року район Свібна, в якому він розташовувався, був включений до меж Гданська), “Заспа” в 1982, “Гелікон в 1984 році.
І хоча нові зали відкривалися, але кінотеатри переживали занепад – багато старих, особливо недержавних, закривалися – у 1989 році їх було вже лише 5. Інші ставали технічно відсталими, що було спричинено світовим дефіцитом кінематографії.
В ПНР кінотеатри поділялися на категорії, відповідно до місткості та оснащення приміщень. Категорія впливала на те, які фільми показували в кінотеатрі. Так прем’єри могли відбуватися лише в великих сучасних кінотеатрах, зали з найнижчих категорій могли показувати кіно лише з старої пошкодженої копії кіноплівки, яку крутили у всіх кінотеатрах, і ціну квитка такі кінотеатри повинні були встановлювати найнижчу.
Кінострічки, які виходили на екрани кінотеатрів Гданська в ці часи, повністю відображали характер тієї епохи. Державний розповсюджувач вирішував, які фільми можуть демонструватися в усіх кінотеатрах, державних та недержавних. Кінотеатри виконували пропагандистську функцію, тож репертуар був відповідним. Були звичними циклічні покази фільмів, присвячені великим і невеликим державних святам. Всі ці стрічки обиралися згідно їх ідеологічної вартості і не мали жодного відношення до рентабельності чи вподобань публіки.
У 1990-х роках занепад кінотеатрів лише посилився. Причиною цьому була поява нової техніки: відеомагнітофонів, DVD програвачів, збільшення кількості телеканалів. Містяни поступово переходили до домашнього перегляду фільмів. Значення кінотеатрів змінювалося, кількість глядачів в кінотеатрах знижувалася, технічне оснащення кінотеатрів не оновлювалося, тож поступово кінотеатри почали закриватися. Найдовше з усіх кінотеатрів існували “Znicz” і “Zawisza” до 2002 року та “Bajka” до 2003. У кінокомплексі “Neptun-Kameralne-Helikon” кіносеанси відбувалися до травня 2015 року.
Перший багатозальний кінотеатр “Multikino” на 10 залів і 2771 місце відкрився в Гданську в грудні 2000 року.
Тож кіно в Гданську переживало часи злету та падіння. Були роки, коли кінотеатри стрімко розвивалися і ставали центром культурного життя районів міста, проте знали вони і скрутні часи, коли глядачів майже не було. Але і під час підйомів, і в часи занепаду кіно залишалося в Гданську, будучи його невід’ємною частиною.
