Історія кіно у Тримісті розвивалася поступово, і кожне десятиліття в цій індустрії мало свої особливості. Якщо після Другої світової війни кінотеатри у Гданську та Гдині були на кожному кроці і залишалися шалено популярними місцями відпочинку, то у 1990-х містяни віддавали перевагу тому, щоб дивитися кіно вдома. Жорстка цензура комуністичного режиму була скасована, а тому вибір фільмів, серіалів і телепередач став ширшим. Вдома мешканці Триміста збиралися перед телевізором, щоб подивитися “Рятувальників Малібу”, “Доктор Квін”, “Екстрадиція”, а в кіно ходили на нашумілий “Титанік” та “Вогнем і мечем”. 90-ті роки принесли зміни в усьому: у владі, у способі мислення та кіноіндустрії, розповідає сайт gdansk-trend.eu.
Як відеокасети замінили кінотеатри
В останнє десятиліття XX століття Польща увійшла з кардинально новою політичною та соціальною реальністю. Менше обмежень в усіх сферах життя та більше свободи – ключові характеристики польських 90-х. Якщо з 1950-х по 1980-ті роки кінотеатрів у Гданську та Гдині було кілька десятків, то пізніше їх поступово ставало менше. А все через швидкозростаючий ринок відеокасет у Польщі.
Коли в Польщі з’явилися перші відеокасети, дозволити собі мати відеомагнітофон могли не всі, адже це було дорогим задоволенням. Перші касети не відрізнялися високою якістю. Їх можна було знайти переважно на місцевих ринках, і часто доводилося миритися з низькою якістю зображення та аматорським дубляжем. Та й вибір був не дуже великий, загалом це були низькопробні стрічки та легковажна еротика.
У 1990-х у підприємців нарешті з’явилася можливість розвивати власну справу. Тому майже в кожному районі Триміста почали з’являтися пункти прокату відеокасет. Відеомагнітофони вдома у містян вже стали звичною річчю, а тому й попит на касети був величезний – за ними вишикувалися черги.
Один із засновників пункту прокату касет у Гдині розповів, що у перші ж вихідні після їхнього відкриття у них залишилася лише одна касета – все інше розібрали. Також у них було чимало постійних клієнтів, які приходили за касетами щодня, а у вихідні родини брали по 8-10 фільмів за раз.
Незважаючи на сприятливі економічні умови, ближче до середини 1990-х років ринок відеопрокату у Тримісті пережив уповільнення зростання. Так сталося по-перше через те, що споживачі ставали більш вимогливими, і стрічки низької якості вже не влаштовували їх. По-друге, стримував розвиток кінопрокату Закон про авторське право, адже у цих пунктах було багато нелегальних копій.
Що дивилися мешканці Триміста по телевізору
Бізнес з виробництва відеокасет процвітав аж до 2000-х років, водночас по телеканалах з’явилося багато цікавого контенту. Після скасування цензури провідні національні канали почали транслювати багато зарубіжних передач, фільмів та серіалів. Польські глядачі нарешті змогли подивитися “Зухвалих та красивих”, “Доктора Квіна”, “Беверлі Хілз” тощо. Також більш доступним стало супутникове та кабельне телебачення.
Майже будь-яку стрічку можна було подивитися, не виходячи з дому. На каналі Polsat щопонеділка показували фільми, які збирали перед телевізором цілі родини. Щоб послухати музику та подивитися кліпи, вмикали MTV та Viva, а в середині 90-х років канал Canal+ розширив свою спортивну програму, додавши трансляції матчів польської Екстракляси – найвищого футбольного дивізіону країни.
Говорячи про історію кіно у Тримісті, не можна пропустити той момент, коли жителі Гданська, Гдині та Сопоту могли отримати від телебачення дещо більше, ніж фільм раз на тиждень, музику та спорт. Незабаром на каналі Sky Orunia почали з’являтися місцеві новини, висвітлення найважливіших подій Триміста, програма популярної ворожки Беніти та навіть рекламні ролики.
Закриття кінотеатрів та церемонія “Оскар” у Гдині
Стрімкий розвиток прокату відеокасет та телебачення очікувано призвів до того, що глядачів у кінотеатрах ставало все менше. Утримувати так багато кінотеатрів, як було у Тримісті, наприклад, у 1960-х роках, вже було недоцільно, тому вони закривалися. Лише дев’ятнадцять фільмів наприкінці XX століття здолали позначку у мільйон глядачів. Найбільшу аудиторію зібрали екранізації відомих літературних творів. Стрічку “Вогнем і мечем” подивилися у кінотеатрах Польщі близько семи мільйонів глядачів, тоді як фільм “Потоп” у 1970-х подивилося двадцять мільйонів поляків. Легендарний “Титанік” у Польщі подивилося три з половиною мільйони глядачів, а мультфільм “Король Лев” переглянуло на півмільйона менше глядачів. У десятку найуспішніших блокбастрів 1990-х років увійшли “Парк Юрського періоду”, “Флінстоуни”, “Зоряні війни: Прихована загроза” та “Покахонтас”.
Історія кіно у 1990-х роках ознаменувалася також експериментами у цій індустрії. Це відобразилося і на організаторах Польського кінофестивалю у Гдині. На початку 90-х на фестивалі був запроваджений формат нагородження, подібний до премії “Оскар”. Проте кількість фільмів, які претендували на нагороду, була значною, а тому кожну категорію звузили до кількох номінантів. Ця ідея виявилася невдалою, і від неї відмовилися у 1993 році.
За ініціативою кліпмейкера та режисера Яхи Паскевича у Гданську з 1991 року почали проводити церемонію нагородження найкращих музичних кліпів.
