Тримісто практично з самого початку появи кінематографа було тісно пов’язано з цією індустрією. Усього через рік після того, як важливий винахід братів Люм’єрів був представлений світу, у Гданському театрі імені Вільгельма відбувся перший кінопоказ. А у 1907 році у Гданську відкрився перший кінотеатр з двома залами на 400 місць. Вже у 1927 році Генрік Шаро зняв у цьому місті фільм “Поклик моря”, хоча Гданськ навіть раніше з’являвся у короткометражних документальних стрічках. До початку Другої світової війни у Гданську працювало понад десять кінотеатрів, а кіновиробництво процвітало, пише gdansk-trend.eu. Як же відновлювалася ця індустрія у повоєнному Гданську?
Кіно як частина мирного життя
Розвиток приморського кінематографу був повністю призупинений під час Другої світової війни, однак після її закінчення відновлювався доволі стрімко. Незважаючи на те, що більшість кінотеатрів у ході бойових дій були зруйновані, мешканці Триміста все одно мали де переглядати фільми. Найпопулярнішим кінотеатром на початку 1950-х років у Гданську був “Дельфін”, який збудували на місці кінотеатру “Роксі”, що працював до війни. Цей кінотеатр розташовувався неподалік від трамвайних колій, а тому звук трамваїв, що проїжджали, був невід’ємною частиною кіносеансів.
Однак “Дельфін” був не єдиним місцем, де гданьчани могли насолодитися переглядом фільмів. Незабаром у приміщенні, яке пізніше переоблаштували під православну церкву, на вулиці Яськова Долина, 14, відкрився кінотеатр “Байка”. У наступні роки у різних районах міста почали з’являтися нові кінотеатри. Втім, у 1950-х роках усі ці заклади затьмарив великий кінотеатр “Ленінград”, який тоді був найбільшим у повоєнному Гданську і міг вмістити понад 1400 осіб.
Перший показ у “Ленінграді” розпочався з короткометражки про Гданськ, а відразу після цього глядачі побачили радянську історичну драму “Адмірал Ушаков”. Цей кінотеатр був настільки величезним, що відвідувачі попросили вивісити схему залу, за якою вони могли б знайти свої місця. У 1955 році неподалік від “Ленінграда” відкрився ще один менший кінотеатр, але він переважно використовувався для показу короткометражок та мультфільмів.
Що показували в кінотеатрах після війни
Оскільки Друга світова війна поставила розвиток кіноіндустрії польського узбережжя на паузу, не дивно, що у 1950-х роках у кінотеатрах показували переважно радянські фільми. У період з 1951 по 1953 рік у Польщі не показали жодної американської стрічки. Лише з настанням Гомулківської відлиги у місцевих кінотеатрах почали з’являтися голлівудські фільми, а також стрічки з Франції та Італії.
Протягом десятиліття найпопулярнішими фільмами у Тримісті були: трилогія “Тихий Дон” (СРСР), “Фанфан Тюльпан” (Франція), “Три мушкетери” (Франція), “Вінчестер 73” (США), “Палома” (Мексика).
У Тримісті любили не лише дивитися кіно, а й знімати його. “До побачення, побачимося завтра” – одна з найвідоміших стрічок польського кінематографа, знята у 1950-х роках у Тримісті. Кінематографісти з усієї країни приїжджали до мальовничого Триміста, адже бачили тут ідеальні локації для зйомок. Тут знімалися стрічки “Місце на землі”, “Кар’єра”, “Екіпаж” та дебют Романа Полянського “Двоє людей із шафою”.
У 1950-х Тримісто стало осередком культурного життя. Збігнєв Цибульський разом з Богумілом Кобелою заснував студентський театр “Бім-Бом”, а в клубі “ЖАК” розпочав роботу один із перших у Польщі дискусійних кіноклубів.
Після затяжної війни, що, здавалося, зруйнувала усі спогади про мирне життя на польському узбережжі, мешканцям Триміста вдалося за короткий проміжок часу відновити втрачене. Розквіт кінематографу у повоєнному Гданську лише набирав обертів.
