Броніслав Павлік – зірка польського театру та кіно. На його рахунку чимало незабутніх ролей у театральних постановках та виставах, а також різних фільмах та серіалах. Незначна частина глядачів все ж знає, що він боровся зі страшною хворобою, але це виявилося темою для публічного обговорення лише після смерті артиста, пише gdansk-trend.eu.
Дебют
Майбутній актор театру і кіно народився 8 січня 1926 року в Кракові. Під час Другої світової війни працював залізничником. Згодом він різко змінить професійну діяльність.
Він дебютував на сцені в 1945 році з німою роллю в дипломній постановці Джованні Перголезі. Одночасно навчався акторській майстерності в драматичній студії Іво Ґалля. До Ґданська переїхав у 1946 році.
Персонаж Хаппіаса в опері Тадеуша Ґайци “Гомер і Орхідея” був першою у його кар’єрі. З 1949 виступав у Театрі імені Стефана Ярача в Лодзі, де грав серед інших в образі Шута з “Вечора трьох королів”, Шекспіра у постановці Ґалля (1950) та Хлестакова з “Ревізора” Миколи Гоголя у постановці Станіслава Лапінського (1952).
З початку 1950-х років працював у Варшаві. У 1952-1957 роках був актором Національного театру. Пізніше він приєднався до театру “Атенеум” у столиці держави де виявився найбільш ефективним у співпраці. Артист працював у закладі чотирнадцять років (1960-1974). У 1974-1988 роках виступав у театрі імені Зиґмунта Хюбнера у Варшаві. Однак з 1989 року і до самої смерті він був актором Сучасного театру у Варшаві.
У театрі Павлік зіграв понад сто ролей. Він створив чудові ролі з творів російської літератури. Актор з’явився в образі пам’ятного Акакія Акакійовича Башмачкіна в “Шанелі” Миколи Гоголя у постановці Владислава Ганчі (Польський театр, 1960).
Театральне перевтілення
Глядачам запам’яталися відомі ролі Броніслава Павліка. У постановці Єжи Красовського “Брати Карамазови” Федора Достоєвського гра для нього виявилася важливою. Виступ відбувся у Польському театрі у 1963 році. Актор розумно і ефектно розкрив характер, надав йому як трагічних, так і комічних рис, підкреслив стосунки Смердякова та Івана Карамазова. Павлік також виконав, зокрема, роль у “Варварах” Максима Гоголя у постановці Олександра Бардіні.
Броніславу також вдалося створити образи блазнів або клоунів, зумівши показати всю складність цих ролей. У варшавському театрі “Атенеум” він зіграв роль з історичної концепції “Ліллі Венеди” Юліуша Словацького в постановці Яна Кульчинського.
У 1960-х роках також грав у Польському театрі у “Сонаті привидів” Августа Стріндберга у постановці Єжи Кречмара. Виступ відбувся у 1965 році. Дісталася й Павліку головна роль у суперечливому пластично-візуальному спектаклі Юзефа Шайни. Постановка за Йоганном Вольфгангом Ґете “Фауст” була реалізована у 1971 році.
У 1975 році Сучасному Театрі артист зіграв прекрасну роль Дантона у “Справі Дантона” Станіслави Пшибишевської в постановці Анджея Вайди. Він надав своєму герою дуже сучасних рис.
На сцені цього ж закладу актор грав у виставі Зиґмунта Гюбнера “Пролітаючи над гніздом зозулі” Дейла Вассермана у 1977 році. Він зобразив Ґардінга, створивши жваве обговорення наслідків страху та приниження.
Виступав у Телевізійному театрі (він зіграв понад 90 ролей на малому екрані), з яким був пов’язаний з 1955 року. У цьому році артист зіграв Ніка Адамса у “Вбивцях” Ернеста Хемінгуея у постановці Конрада Свінарського. Він також з’являвся в п’єсах Чехова, поставлених у 1990-х роках Томашем Зигадлою в ролі Івана Ніучина в монодрамі “Про шкідливість куріння” (1993) і в ролі Василя Свєтловидова в “Лебединому співі” (1993).
Останні роки своєї кар’єри Броніслав Павлік співпрацював із молодими режисерами. Броніслав Павлік також був театральним актором, виступав серед інших в кабаре “Шпак”, “Дудек” та “Кабаре літнього панства”.
Кіно
У фільмографії Броніслава Павліка понад 130 ролей у кіно. Він дебютував у кінематографі у 1950 році, зіграв епізод у варшавській прем’єрі Яна Рибковського.
Броніслав часто грав другорядні та епізодичні ролі. Його знімали в популярних фільмах у комедійних ролях. На екрані з’являвся з Станіславом Бареєю у фільмах “Чоловік його дружини” (1960), “Плюшевий ведмедик” (1980) та телесеріалі “Альтернатива” (1983). Запам’яталися його ролі й у “Смаркулі” (1963) Леонарда Бучковського та “Філіп із конопель” (1981) Юзефа Ґембського.
Запам’ятався глядачам й серіал за його участі “Ставка більше, ніж життя” Януша Моргенштерна.
У 80-х артист й надалі активно бере участь у зйомках. Телесеріал “Альтернатива 4”, “Кар’єра Нікодема Дизми” та інші стрічки – новий етап у кар’єрі польського артиста.
Важливі ролі
Славу і визнання Броніслав Павлік отримав завдяки ролям у серіалах. У екранізації прози Тадеуша Доленги-Мостовича “Кар’єра Нікодема Дизми” Яна Рибковського та Марека Новіцького він зіграв хитруна Леона Куніцького. Стрічку на телеекранах показали у 1980 році.
Раніше, у 1977 році, він виконав роль старомодного, чесного і добродушного старого продавця Жецького у телесеріалі “Лялька”, який вийшов на екрани у 1978 році. Павлік зізнався, щоб увійти в роль, йому довелося прочитати текст уважно, майже з дослідницькою точністю.
Виконання ним цього персонажа гідно оцінили як критики, так і глядачі. Насправді Павлік вклав у Жецького весь свій великий акторський досвід, уміння мудро використовувати деталі, жести, погляди, міміку та диференціацію вокальних тонів у навмисне вузькій гамі. Він накреслив цю фігуру, яка була частиною уяви поколінь, і досяг рідкісного успіху. Не випадково за цю роль у 1979 році він отримав нагороду голови Комітету радіо і телебачення.
До найважливіших ролей актора в кіно належать також Флорчак у “Хресті доблесті” — дебютний фільм Казімежа Куца (1958) за оповіданнями Юзефа Гена, Міхал у психологічній воєнній драмі — ““Загонщик” Еви та Чеслава Петельських” (1963). Також відомою виявилася його роль Батька у «Кошмарах» Войцеха Марчевського, адаптаційна проза Еміля Зеґадловича та Орловського в “Комедіантці” Єжи Штвіртня (1986).
Видатний артист отримав нагороду в Ґдині за чоловічу роль другого плану – органіста у фільмі Анджея Баранського “Табу” 1987 року. У 1995 році він зіграв головну роль – Якуба в сентиментально-ідилічній “Шаблі полководця” Яна Якуба Кольського.
Високо оцінені також його ролі у фільмах “Табу”, який на екранах з’явився у 1987 році. Режисером стрічки був Анджей Баранський. Фільм отримав нагороду на Фестивалі польського кіно. Це ще одна видатна робота у фільмографії популярного польского артиста.
Акторська майстерність у крові
У 1960-х роках Броніслав Павлік з’явився у програмі для дітей “Ведмедик із вікна”. він проявив свої позитивні риси та емоційність. Після припинення трансляції глядачі звернули увагу на його акторські навички. Сам артист наголошував, що його “насамперед цікавлять маленькі люди, загублені в механізмі сучасного світу, непотрібні. Завжди збентежені всім, що їх оточує, чи не самим фактом свого існування, сором’язливі, зайві люди – це те, що найбільше зворушує”.
“Ведмедик із вікна” був лише другорядним епізодом в акторській кар’єрі Броніслава. Все ж цих персонажів найчастіше грав артист, чи то на сцені театру, чи в кіно, чи на телебаченні. Їм були властиві теплота, скромність і буденність, що відразу завоювало йому симпатії глядачів.
Після цієї телевізійної роботи Павлік не покинув акторство. Він практично не зникав з екрану, охоче виступав на сцені.
Як підкреслив актор Ян Коціняк, Павлік був настільки майстерним актором, що важко було вчитися у нього безпосередньо. Можна було спостерігати, як він працює над роллю. Акторство було з ним пов’язане майже біологічно. Сам він зізнався, що постійно вчився у Броніслава. Це дало свій ефект.
Він зіграв Чешника Раптусевича у “Земсті” режисера Гюбнера. Його персонаж не носив старих польських вусів, був невисокого зросту, а також мав запальний та хитрий характер. У журналі “Літературне Життя” зазначили, що “Броніслав Павлік зіграв блискуче свою роль, оскільки “дуже гарно говорив текст, виявив весь гумор і поезію цього персонажа, не ідеалізував Чешника, але й не обмовляв його”.
Згубна пристрасть
Броніслав Павлік помер від раку, але справжнім вбивцею для нього був алкоголь. Саме ця залежність зруйнувала його кар’єру художника-початківця, потім його сім’ю, а зрештою – здоров’я артиста, спровокувавши ракове захворювання.
Він заплатив високу ціну за свій успіх. Алкоголь був усюди в акторському середовищі. Міцні напої виявилися його рецептом від проблем та розваг. Стреси, хвилювання на роботі, товариство артистичної богеми, політична кон’юнктура – все це змушувало Павліка охоче зупинятися біля бару випити чергову чашку і врешті виявилося, що він не може жити без горілки. В один момент він уже не міг це контролювати. Коллеги по театру згадували, що для того, щоб перебити запах алкоголю, він рясно окропився одеколоном.
Сам актор пояснював свою поведінку тим, що не може знайти себе в новій реальності. він зазначав, що для мистецтва настали нові часи, оскільки театр нібито перестав бути родиною. У інтерв’ю журналістам Броніслав зазначав, що усі “усі душевні зв’язки між акторами зникли назавжди”.
Можливо, склянка чогось міцнішого стала для нього сходинкою від ворожого світу, який, на його думку, змінюється на гірше. Шанувальники з сумом пригадували його згубну звичку, але не засуджували кумира.
У травні 2002 року у віці 76 років Броніслав Павік помер від раку шлунка. Він не зміг позбутися залежності, і лікарі вже не могли йому допомогти.
Особисте життя
Актор познайомився з Анієлою Свідерською в театрі, ще студентом. Вони швидко закохалися один в одного і незабаром ухвалили рішення бути разом – одружитися.
Певний час творча пара була нерозлучною як в особистому житті, так і на роботі, їхні стосунки ставили як приклад. Звичайно, нерідко вдома виникали суперечки; Павлік зізнався, що мав винятково складний, холеричний характер. У будь-якому випадку він вибухав на роботі – він був перфекціоністом і все повинно було працювати як по маслу.
Друзі та знайомі Броніслава Павліка називали його вірним у стосунках із дружиною, яка також була актрисою театру та дубляжу. Він навіть не дивився на інших жінок та не звертав на них уваги.
Саме алкоголізм згубно вплинув на шлюб актора. Броніслав після нового застілля влаштував скандал дружині. Після цього Свідерська виїхала з їхньої квартири, знайшовши притулок у Будинку актора в Сколімові. Після цієї події вона не поверталася та проживала у Вармінсько-Мазурському воєводстві.
Офіційно він з нею не розлучався, хоча й наприкінці 80-х років подружжя вже не підтримувало комунікацію як раніше. До 1989 року вони працювали в одних театрах, і Павлік допомагав своїй дружині вести заняття у Студії пісні та сцени у Варшаві, де вона викладала дикцію та переклад текстів. Пані Анєла в інтерв’ю журналістам називала чоловіка “важкою людиною”, оскільки постійне вживання алкогольних напоїв провокувало конфлікти, що відображалося на стабільності стосунків у акторській сім’ї.
Єдина донька подружжя Анна-Марія зазначала, що шлюб був непростим. Подружжя періодично влаштовувало бурхливі суперечки, але постійно швидко й мирилося, оскільки батьки любили одне одного та шукали компроміси. Донька характеризувала їхнє примирення так: “після бурхливої сварки вони знову цілуються, як старі папуги”.
Думка критиків та колег
Павліка називали характерним актором, який міг проявити себе як у головній ролі, так і в епізоді. Фахівці звернули увагу, що актор належав до тих людей, які часто грали в ліричному або лірико-драматичному ключі, з благородною простотою і здатні виявляти в характерах як трагізм, так і комізм. Марія Чанерле побачила в грі Павліка риси Чапліна. На її переконання він міг грати ролі від інтелектуалів до всіляких розумних лиходіїв.
Режисер Здзіслав Домбровський також зробив гучну заяву щодо співпраці з артистом. Він характеризував Броніслава як нервового в роботі, людиною, якою важко керувати. Водночас фахівець оцінив його людські якості: “в душі ангел! Це був мій улюблений актор. Ці бійки, які він влаштовував, не щоб когось знищити, а щоб вразити себе, щоб емоції були максимальні. І це спрацювало”.
Актор постійно виконував різні завдання з завзятістю. Бувають ситуації, які вимагають міліметрової точності, бо помилка спричиняє серйозний провал. Він засмучувався, коли його колеги не звертали уваги на ці нюанси. На підсвідомому рівні в артиста виникало бажання одразу ж виправити їхню помилку, тому роботи у нього було чимало навіть й за власної ініціативи.
Смерть
Броніслав Павлік завжди багато працював, навіть наприкінці життя, незважаючи на величезні проблеми зі здоров’ям. У 1998 році у нього відбувся крововилив у мозок, а через кілька років у нього діагностували рак шлунку.
Остання прем’єра відбулася 27 квітня 2002 року, за кілька днів до його смерті. Це було “Вознесіння” Тадеуша Конвіцького у постановці Мацея Енглерта у Сучасному театрі у Варшаві.
За два роки до трагедії він отримав премію міністра культури за 2000 рік у галузі театру. На церемонії актор жартував зі свого зовнішнього вигляду: “коли я вперше поголився сьогодні вранці, я подивився на себе з повагою”.
Броніслава Павліка поховали у Варшаві. Його могила розташовагна на цвинтарі Повонзкі.
Нагороди та відзнаки
За свою тривалу кар’єру отримав чималу кількість відзнак та нагород. Варто пригадати основні з них:
- 1965 -Лицарський хрест Ордена Відродження Польщі
- 1967 – нагрудний знак 1000-річчя; Нагорода 3-го ступеня Міністра культури і мистецтва за ролі в театрі, кіно і на телебаченні за останні п’ять років; премія Комітету польського радіо і телебачення
- 1968 – нагорода Комітету польського радіо і телебачення
- 1980 – Заслужений діяч культури; головна нагорода, яку фінансує міністр культури та мистецтва, за найвидатнішу акторську роль Оргона в опері Мольєра Свєнтошек у постановці Марселя Коханчика з театру Повшехни у Варшаві на 20-их Каліських театральних зустрічах
- 1981 – премія міністра культури і мистецтва II ступеня за творчі заслуги в галузі акторської майстерності.
- 1988 – нагорода за видатну акторську творчість Театру Польського радіо; нагорода за чоловічу роль другого плану у фільмі “Табу” Анджея Баранського на 13-му фестивалі польського кіно в Гдині
- 2000 – премія міністра культури в галузі театру за 2000 рік