Мірослав Бака – актор, якого немає на шпальтах журналів, але він – щасливий чоловік, батько двох синів. Артист часто виконував ролі людей, які заплуталися в безвихідних ситуаціях та не могли знайти рішення. Його акторські витвори – молодий вбивця або ж поліцейський-колабораціоніст увійшли в історію польського кіно, пише gdansk-trend.eu.
Сім’я та навчання
Майбутній актор народився 15 грудня 1963 року у містечку Островець-Свєнтокшиський. За знаком зодіаку він Стрілець, який дуже цінує спокій і тишу.
Йому було 15, коли батьки розлучилися. Мірослав не дуже ладнав з батьком, а потім вони зовсім перестали спілкуватися. Хлопчик-підліток довірився своєму дідові Юзефу. Завжди його слухав, оскільки літній чоловік давав розумні поради. Близький родич для нього був унікальним.
Мірослав у своїх інтерв’ю пригадував, що його дідусь відзначався твердим та лагідним характером водночас. Він навчив майбутню зірку польського кінематографа поваги до людей. Дідусь ніколи не підвищував голос, але міг отримати те, що хотів.
Майбутній актор любив відпочивати у підлітковому віці на траві біля річки і вдихав аромат нагрітих сонцем кущів. Він ходив уночі на луги мріяти, думати про кохання і навіть писати вірші. Це був романтичний шматочок його душі.
Одружився Мірослав у досить юному віці. Під час іспитів до театрального училища у Вроцлаві він побачив привабливу та енергійну дівчину. Йоанна Крефт відразу привернула його увагу. З часом прийшло кохання. Вони одружилися і створили щасливу сім’ю.
Їхня прихильність витримала перевірку часом. Вони не тільки люблять одне одного, а й дружать. Гордістю для них є сини: Лукаш і Джеремі.
Юнак намагався бути для них батьком і другом водночас. Він знає, як боляче не мати тата, тому грав із ними, давав поради та давав їм відчуття безпеки.
Мірослав вступив до театрального училища у Варшаві, але за рік виявилося, що він не підходить. Навіть тоді студент не почувався нещасним, бо завжди був жадібним до життя, цікавим, що принесе завтра. Деякий час працював у бригаді карети швидкої допомоги. Хлопець шукав своє місце в житті. Він не полишав своїх мрій про сцену та спробував ще раз.
Початок кар’єри
У 1989 році закінчив акторський факультет Державної вищої школи театру у Вроцлаві. У сезоні 1987/1988 виступав у Театрі імені Норвида в містечку Єленя Гура.
З 1988 року вперше виступив в театрі “Вибжеже” у Ґданську. Ще під час навчання отримав роботу у фільмі Кшиштофа Кесльовського “Короткий фільм про вбивство”. У цій стрічці він зіграв двадцятирічного хлопця на ім’я Джек Лазар, обвинуваченого у вбивстві таксиста, якого судять і засуджують до смертної кари.
Мірослав Бака дуже чітко показав свого героя – хлопця-дегенерата з провінції. Він неодноразово наголошував, що зустріч із Кшиштофом Кесльовським була дуже важливою для його акторської кар’єри.
Незабаром Бака виїхав до Німеччини, знімався в малобюджетних постановках – фільмах Міхаеля Клієра. В Угорщині він взяв участь у створенні стрічки Атілли Яніша у 1991 році.
Ще один фільм за участю Мірослава – “Я хочу вити” Яцека Скальського 1989 року. Фільм показує двох молодих заблукалих людей на тлі реальності 1980-х років.
На початку професійної кар’єри Бака заздрив своїм старшим колегам по ролях. Він вважав, що вони отримують набагато цікавіші персонажі, аніж ті, які грав сам. Пізніше Мірослав зрозумів, що кожен вік, включно з акторським, має свої переваги. Після ролей молодих і конфліктних людей настав час стабілізації і ролей “зрілих хлопців”.
Ролі в театрі
Бака грав у театрі в Єленій Гурі роль Степана Верховенського у “Бісах” Федора Достоєвського. Це постановка Кшиштофа Рогожа (1988) та Лізандера у виставі “Сон літньої ночі” Шекспіра у постановці Вальдемара Заводзінського (1988).
Вперше в ґданському театрі “Вибжеже”, з яким актора асоціюють і сьогодні, він з’явився в ролі Барабаса у постановці “Свободу Барабасу”. Саме це виконання відкрило низку “чорних” героїв у його кар’єрі. Схоже, спосіб буття актора привертає його до таких ролей. Тож він часто грає, перш за все в кіно, крутих хлопців, а в театрі вбивць і злочинців, персонажів, які так чи інакше одержимі злом.
Бака виконував роль Шатова з “Бісів” Федора Достоєвського у постановці Кшиштофа Бабіцького у 1992 році. Зіграв він і невротика Дмитра, сповненого шаленої пристрасті, в екранізації роману Достоєвського під назвою “Кілька подій із життя братів Карамазових” у постановці Кшиштофа Залеського у 1997 році.
У Телевізійному театрі він зіграв Роберто Зукко з п’єси Бернара-Марі Кольтеса (режисер Мацей Дейчер, 1994) і Семенку у “Срібному сні Саломеї” Юліуша Словацького (режисер Кшиштоф Назар, 1995). Однак, незважаючи на образ, він також зарекомендував себе в комедії, зокрема в п’єсах Богуслава Шеффера (1994) та Мюррея Шісгала (1994).
Акторська гра Баки характеризується дуже хорошою майстерністю, стриманістю та розсудливістю. Його ролі, зазвичай прості, виражені економними засобами, здаються глибоко продуманими і зіграними зосереджено, навіть коли актор демонструє сильні пристрасті. Однією з найважливіших робіт був персонаж хлопчика з “Години кота” Пера Олова Енквіста. Фільм зняв режисер Кшиштофа Бабіцького у 1993 році. особливо глядачам подобався шокуючий запис розмови між пастором і жінкою (роль якої виконала Галина Вінярська ) з психічно хворим хлопцем, вихованцем закладу закритого типу, що вчинив злочин.
Також актор брався й за роль Шекспіра. У 1992 році він зіграв Енобарба в “Антоній і Клеопатра” режисера Бабіцького. Чотири роки по тому він виконав роль Гамлета в п’єсі Кшиштофа Назара, показавши дивовижну інтерпретацію датського принца – цинічного гравця, якому довелося діяти в не менш безжальному світі.
Гамлет у виконанні Мірослава Баки, як зазначали критики, виявився егоїстичною, егоцентричною, холодно-розрахованою особистістю, яка сприймає зло як ефективний інструмент для дестабілізації світу. Його манери більше схожі на сьогоднішнього принца злочинного світу, ніж на колишнього принца крові. Такий Гамлет нібито дратував глядача.
У театрі “Вибжеже”
У цій театральній установі Бака з успіхом виступав у сучасному репертуарі. У постановках Кшиштофа Бабіцького він був Йоахімом Мальке в “Було собі колись місто” за мотивами Ґюнтера Ґрасса (1994), Антонієм у “Хто говорить про очікування?” Павла Гуелле (1995) і чудовим Віллі Брандтом у “Демократії” Майкла Фрейна (2005).
Мірослав зіграв й Генріка Воттона в “Портреті Доріана Ґрея” за мотивами Оскара Уайльда, п’єсі, яку режисер узяв перед прем’єрою і завершив усією командою. Ця зміна вплинула на якість виступу, але Бака ще раз довів свій талант і досвід. 
Цього разу його здобутки критики оцінили. Вони зазначали, що актори, надані самі собі, рятуються своїми попередніми ролями. Таким чином натяк був саме зроблений на минулі персонажі Баки. Завдяки цьому був зроблений незвичайний огляд прем’єр двох останніх сезонів, в якому цю виставу нашвидкуруч зібрали. Це дозволило створити повноцінний показ.
До найцікавіших театральних ролей Баки також належать ролі у виставах Анни Августинович – “Пішки” за Славоміром Мрожеком. “Спочатку був дім” Доріса Лессінга у 2011 році також оцінений критиками за чудову роботу всього акторського складу.
Бака зіграв з Адамом Налепою у виставах “Сталкер” у 2012 році та “Відьми з Салему” у 2013 році. На сцені з Кристиною Янда актор з’являвся у спільній постановці театрів “Вибжеже” та “Полонія” за п’єсами Мікеле Рімла “Секс для чайників” та “Рай для чайників”. Блискучі комедії, в яких його партнеркою була чудова Дорота Колак, викликали неабиякий інтерес у глядачів і були зіграні вже кілька сотень разів.
Ролі у кіно
У 1990-х роках Бака з’являвся в кіно в невеликих ролях. Його глядачі запам’ятали у фільмі Анджея Вайди про Варшавське повстання “Перстень з орлом у короні”. Стрічка вийшла у 1992 році. Зіграв він й у фільмі “Дзюрга” у “Приватному місті” Скальського (1994) та Радослава Півоварського (1996).
Одну з головних ролей зіграв у психологічному фільмі Анджея Баранського про групу чотирьох друзів “На річці, якої немає” (1991), роль Малого у “Гної” за мотивами Анджей Стасюк “Білий ворон” режисера Єжи Залевського у 1995 році. Він також грав біржового гравця Макса в “Амоку” Наталії Коринської-Груз (1998). Актор знявся в гучних фільмах: “Демони війни за Гойєю” (1998) і “Замовлення на кілера” (2001).
У 2000 році Бака знову співпрацював з Вайдою, який взяв його на головну роль у телефільмі “Вирок Франчішка Клоса” за мотивами прози Станіслава Рембека. Бака блискуче зіграв простого чоловіка, темно-синього міліціонера, який завзято служить нацистам, але при цьому сором’язливо починає опановувати свою совість. Артист дав ідеальний портрет провінційного колабораціоніста. На знімальному майданчику він познайомився з Вайдою під час зйомок фільму “Валенса. Людина надії” (2013). Тоді Мірослав зіграв роль директора верфі. Окрім того, його можна було побачити серед іншого у фільмі “Ганьба” Пйотра Матвійчика (2006) чи у фільмі “Джек Стронг” Владислава Пасіковського (2014).
Сам актор стверджував, що йому не подобається грати людей без певної ідентичності. Він віддавав перевагу героям, які вписані в конкретну реальність.
“Райх”
“Райх” – одна з найвідоміших стрічок за участі актора. Досить часто під час вивчення його фільмографію згадують саме цю стрічку.
Дія відбувається в липні 1997 року. Головний герой, Алекс (Богуслав Лінда), є найманим вбивцею, і йому набридло вбивати. Він служив в Іноземному легіоні, ліквідовував наркобаронів за наказом. Згодом почав сумував за Польщею – країною, з якої втік багато років тому. Разом з ним був і його колега Андре (саме ця роль дісталася Мірославу).
Обидва вбивці працюють на замовлення німецького мафіозі Кляйна і їздять у справах на узбережжя, де відбувається конфлікт із місцевою сопотською мафією. Андре закохується в молоду модель, а Алекс “відбиває” жінку боса мафії. За цієї причини ситуація ускладнюється.
Стрічка переповнена заплутаними обставинами. Фільм закінчується сценою, в якій Андре та його дівчина Івона миряться та їдуть до Німеччини.
“Балладина”
Ще одна робота, яка заслуговує на увагу, це “Балладина”. Польсько-американський трилер режисера Даріуша Завіслака виявився першою екранізацією творів видатного поета Юліуша Словацького, яку зняли у Варшаві та Нью-Йорку.
Режисер Даріуш Завіслак почав знімати фільм у 2008 році, а закінчив за рік. Прем’єра фільму відбулася на 200-річчя Юліуша Словацького – 4 вересня 2009 року у Вроцлаві. Стрічку показали у понад 30 країнах світу.
У сюжеті дві сестри борються між собою за впливову людину. Балладина (роль виконала Соня Богосевич) в емоційному стані вбиває свою сестру-близнючку. На цьому вбивства, які вона планує, не припиняються. Убиті також її чоловік, коханець, батько – усі, хто стоїть на шляху злої героїні до влади. Зрештою справедливість відновлюється, а Балладина не виживає.
Стрічка отримала чимало нагород. Фільм отримав 3 номінації на “Золоту качку” у таких категоріях:
- Найкращий фільм сезону 2008/2009 – Даріуш Завіслак
- Найкраща чоловіча роль сезону 2008/2009 – Мірослав Бака
- Найкращий сценарій сезону 2008/2009 – Даріуш Завіслак
“Демони війни за Гойєю”
Військова драма 1998 року “Демони війни за Гойєю” – особлива у фільмографії Мірослава в першу чергу для нього самого. Він особливо прихильний до цієї роботи. На зйомках Бака познайомився зі своїми друзями – акторами, з якими проводив багато часу у подальшому.
Фільм зняли за сценарієм Владислава Пасіковського. Остаточна назва не була затверджена на початках створення. Англійсько мовою стрічка спершу виходила як “Демони війни”. Прем’єрний показ одразу ж зібрав у кінотеатрах 400 тисяч глядачів у Польщі.
Це перший фільм у Польщі, який випустили на DVD. Стрічку знімали у Татрах та в околицях Ольштина поблизу Ченстохови. В одному з епізодів (як помічник Збігнєва Запасевича) фігурує тодішній бургомістр гміни Ярослав Тоболевський. Сцени з палаючим селом знімали в Кобилянській долині поблизу Кобилян у Малопольському воєводстві. Перша сцена фільму про Балкани під час війни була знята в Клодзко (провінція Нижня Сілезія). Зруйновані повінню 1997 році вулиці міста справді виглядали так, ніби їх розбомбили, і добре передавали атмосферу сцени.
Особисте життя
Протягом двадцяти п’яти років він створював успішні стосунки зі своєю дружиною Йоаною Крефт. Мірослав сам неодноразово в своїх інтерв’ю казав, що в їхньому домі править саме кохана. У них двоє синів: Джеремі і Лукаш.
Спільні поїздки тата з синами – сімейна традиція. Щороку взимку катаються в горах на лижах. Вони часто відвідують італійські Альпи. Влітку вони мандрують Татрами або катаються на каное по річках Померанії та Мазурії.
Разом із дружиною актор робить настоянки з горіхів, айви та слив. Він – знаний фахівець з італійської кухні. Актор до нестями закоханий в Італію. Мірослав вважає Рим найкрасивішим містом у світі. Разом із родиною він планує подорож до Тоскани.
Улюбленим місцем актора в будинку є старий диван біля каміна. Раніше там мало стояти стильне крісло, але воно виявилося не таким зручним, як диван. Також на остаточне рішення вплинув ще один домашній улюбленець – кіт Полдек, який вештається будинком та відлежується на канапі з господарем.
Старший син і невістка актора не приховували, що були б раді, якби у їхньому житті з’явилася дитина. Вони знають, що матимуть велику підтримку від батьків. Мірослав Бака вже багато разів запевняв їх, що буде просто дідусем. Особливо він чекає на онуку.
Цитати
Певні висловлювання актора виявилися крилатими. Його шанувальники поширюють найбільше такі цитати:
- Історія людства – це постійні спроби приборкати наш темний бік
- Коли хтось пропонує мені роль поганого хлопця, я знаю, що те, що в ньому огидно, прийде досить легко. Фокус у тому, щоб знайти яскраві переваги. Грати в ікону зла не складно
- Дітей неможливо захистити, але їх можна підготувати – і до хорошого, і до поганого
- Подорожуючи світом, людина не стає космополітом, бо лише тоді починає помічати відмінності між собою
Нагороди та відзнаки
Мірослав Бака отримав визнання не тільки у Польщі. Представники кінематографу з різних країн світу оцінили його талант преміями та нагородами.
За свою кар’єру він отримав немало відзнак. Варто пригадати найвизначніші:
- 1988 — премія Head of Cinematography за кінороботи в галузі художнього кіно за 1987 рік;
- 1989 — премія Ґданського товариства друзів мистецтва за роль Яцека Лазара у фільмі Кшиштофа Кесльовського “Короткий фільм про вбивство”;
- 2003 – Pomeranian Artistic Award – статуетка Pomeranian Griffin в галузі театру, за ролі в театрі “Вибжеже”;
- 2015 – Премія президента міста Ґданськ “Нептун”.