Ім’я Анджея Вайди відоме не лише в Польщі, але й далеко за межами країни. Чоловіка називають геніальним режисером, феноменом кінематографа та одним з найвидатніших митців. Його нагород та премій неможливо перерахувати, а за 90 років життя він створив неймовірну кількість стрічок. Талант, людяність, мудрість, креативність, чітка громадянська позиція – митець став прикладом для багатьох людей, які досі наслідують його, пише сайт gdansk-trend.eu.
Пошуки себе
Анджей Вайда народився в Сувалках, більшу частину життя прожив у Варшаві, а мистецький потенціал віддав Гданську. Режисер ріс у сім’ї військового та вчительки, але разом з братом обрав творчий шлях. Його вміння формувались у, здавалось би, не найкращий для цього час, але все ж він зміг протистояти обставинам. Війна, бідність, невідомість, боротьба за виживання – саме в таких умовах зростав Анджей Вайда. Хоч його сім’я не звикла до творчих професій, проте це не завадило юному хлопцеві спробувати себе у мистецтві. А ця сфера підкралась до нього зовсім неочікувано, адже майбутній режисер ніколи й не думав, що здобуде таку професію. І, як пізніше зізнався Вайда, справа тут була не у любові до мистецтва, а в збігу обставин.
Друга світова війна лише почалась, а в хлопця вона вже забрала батька. Це був час очікування Казимира Вайди з полону та згуртування родини. Саме тоді, як пригадує Вайда, він намалював свій перший малюнок. Юний художник зобразив свого дядька, який навідував сім’ю на різдвяні святі. А вже через два роки, у свої 15, Анджей отримав подарунок, який запам’ятав на все життя, – коробку олійних фарб від маминої подруги. Війна позбавила Анджея та інших людей радостей життя, тому всі цінували найменші речі. Так, неймовірним щастям була нова книга чи можливість навчатись, чим і вирішив зайнятись хлопець. Він поглинав одну книгу за іншою, відвідував школу малювання та не втрачав жодної можливості дізнатись щось нове. А вже у 1946 році йому вдалось вступити до Академії образотворчого мистецтва в Кракові. Це був час, коли люди нарешті змогли відчути життя, тому в закладі навчались студенти різного віку. Анджей жадібно поглинав нові знання та після війни вперше відвідав Гданськ, якому згодом неабияк прислужився.
Анджей Вайда ще з юних років дивував як себе, так і інших людей. Хлопець пробував себе у різних сферах та ніколи не боявся змінювати напрямок. Образотворче мистецтво, військовий вишкіл, а згодом і режисура. В академії митець зрозумів, що не може знайти відповіді на свої запитання у картинах. Саме тому у 1949 році він почав навчатись в Лодзькій кіношколі. І це, як майже все у житті режисера, також відбулось випадково, адже він навіть не знав про існування такого закладу. Так почався шлях Вайди, якого ми зараз знаємо за численними фільмами.
Творчість режисера
Закінчивши кіношколу, Анджей Вайда відразу ж увірвався в течію та почав створювати свої перші роботи. Для когось його шлях здається швидким, проте митець набрався чимало досвіду ще в юні роки. І вже у 30 років він міг сказати, що бачив все. Режисер справді пережив чимало подій, тому й рано подорослішав. Проте його репертуар складається як зі стрічок, які порушують суспільно-політичні питання, так і з філософських робіт й інших фільмів.
А почав Анджей з того, що знав найкраще. Як випускник відповідних закладів і творча людина він знімав мистецтво. Так, однією з перших його робіт був документальний фільм про гончарів – “Кераміка Ілжецька”. Проте публіка познайомилась з режисером після стрічки “Покоління”. Тоді Вайда заявив про себе, здобув прихильність закордонних колег та ненависть комуністичних активістів, що свідчило про тверду позицію чоловіка. Ну а справжній успіх прийшов до автора у 30 років, після роботи “Канал”. А вже через два роки Анджей закріпив свій статус вмілого режисера фільмом “Попіл і діаманти”. Як згадував митець, у той момент він зрозумів, чого він хоче, і почав твердо стояти на ногах. Критикам залишалось лише дивуватись вмінню такої молодої людини створити гідну воєнну трилогію.
Попри велику кількість неймовірних робіт, улюбленцем публіки залишається “Земля обітована”. Численні нагороди, любов глядачів, повага критиків – фільм здійняв фурор у суспільстві. А режисер пояснював такий успіх прагненням людей до свободи, адже ідея була надзвичайно прогресивною, проте цього і чекали поляки. А от особливим проєктом для автора став фільм “Залізна людина”. Це єдина стрічка, яку режисер зробив на замовлення, та привід був справді особливим. Попросив цю роботу працівник корабельні у Гданську. Вайда не зміг пройти повз проблеми багатьох людей і підтримав їх у прагненні вибороти кращі умови праці. Тоді країною прокотилась хвиля страйків, а найбільший осередок був у Тримісті. Режисер взяв на себе обов’язок висловити суспільну думку, що закінчилось великим успіхом.
Ну а останню свою стрічку режисер презентував у 2016 році. Анджей Вайда працював все життя і продовжував творити аж до смерті. Митець прожив 90 років, які стали неймовірним періодом в історії польського кінематографа.
Вдача Вайди
Попри свій талант та неймовірний успіх, Анджей Вайда завжди залишався добрим, щирим та скромним чоловіком. Він мав власні принципи життя, які нізащо не порушував, не боявся визнавати помилки, критикував себе і ставав кращим. А ще його обожнювали колеги та поважали творчі люди.
Особливістю режисера було те, що він не міг жити без кіно. Як стверджували його друзі, хтось працює, щоб заробляти кошти та жити, а він жив, щоб творити фільми. Його неможливо було уявити без роботи, яку він повсякчас записував у свій блокнот. Хоч він подарував світу чимало фільмів, проте багато залишилось лише в його нотатках. А обрав він таку професію через любов до людей. Малювати для митця було надто самотньо, а от режисура допомогла йому бути в компанії однодумців. І актори відчували добру вдачу Анджея, тому що прагнули з ним працювати. Сам митець казав, що бачить місце кожного у стрічці, тому допомагає й працівникам поглянути на себе під іншим кутом.
Ніколи не забував Вайда й про глядачів. Він виступав проти комерційних фільмів, але старався налагодити контакт з публікою. Анджей казав, що він пропонує людям своє бачення і тоді відчуває, чи хтось чекає стрічку. Проте митець жодним чином не піддавався забаганкам суспільства, адже вважав це неприйнятним.
Ну а така стрімка кар’єра прийшла до нього через великий досвід та відкритість до світу. Чоловік був надзвичайно працьовитим, завжди шукав нові можливості та відкликався на різні ідеї. Це він радив робити й іншим, адже вважав, що до відкритих людей приходить все, що вони очікують. Напевно, віра й щирість і допомогли режисеру працювати до останніх днів життя та мати ще безліч планів.
Інші проєкти
Фільми були не єдиною пристрастю Анджея Вайди, адже він знайшов себе і в інших справах. Ще одним улюбленим заняттям митця був театр. Його дебютом стала п’єса “Капелюх, повний дощу”, яку він презентував у Гданську. Він демонстрував свої роботи і в приморському містечку, і у Варшаві, Кракові та закордоном. Для Вайди це була справа для душі, адже він обожнював усі процеси створення проєкту. Автор насолоджувався репетиціями, спілкуванням, справжніми емоціями та живою грою. Перед ним не було камери, а лише людські обличчя.
Анджей Вайда мав стійкі моральні принципи і не міг пройти повз якоїсь несправедливості. Саме тому він долучився до гданських митців, з якими змінював Польщу. Чоловік був одним із тих, хто запропонував ввести кіно моральної тривоги. Чимало його стрічок піддавались критиці зі сторони влади, не отримували справедливої винагороди та були на межі заборони. Проте він продовжував бути голосом суспільства разом з іншими митцями. Ну а ще режисер відстоював права кіноіндустрії, вступаючи в діалог з вищим керівництвом. За свої заслуги Анджей Вайда отримав чимало нагород: “Оскар”, “Золоту пальмову гілку”, “Золотих левів” та ін.
