Студентський театр Bim-Bom став справжньою сенсацією для післявоєнного Гданська. У час, коли Друга світова війна закінчилась, люди понад усе прагнули жити. Саме тоді ініціативу на себе взяла талановита молодь, яка створила маленький, проте амбітний театр. А Bim-Bom пропонував людям нові ідеї, безліч емоцій та незабутні враження. За 5 років свого існування студентський театр зумів здійснити культурну революцію в приморському містечку. Вистави трупи заманювали безліч глядачів й колектив здобув славу в різних країнах. Театр цінний не лише своєю творчістю, але й історією, яка стала голосом не одного покоління, пише gdansk-trend.eu. Тож час дізнатись все про той яскравий спалах, який називався Bim-Bom.
Заснування Bim-Bom
Bim-Bom був заснований у Гданську у 1954 році. Саме тоді місто було справжньою меккою для творчих, амбітних й талановитих людей. Сюди з’їжджались актори й режисери, архітектори та всі, хто мав бажання до розвитку. У післявоєнний період настав час для відновлення, коли відкривалось чимало вишів й створювались найрізноманітніші організації. Цей час також характеризувався пожвавленням студентського життя, тож молодь об’єднувалась. Можна сказати, що театр Bim-Bom став найяскравішим віянням тієї епохи. І це не тому, що він був найкращим прикладом системи, а, навпаки, бо йшов проти неї. А його історія почалась, коли молодий та перспективний актор – Збігнєв Цибульський влаштувався працювати художнім керівником у Гданський політехнічний університет. Чоловік втомився від традиційних ідей на театральній сцені й тому створив власний проєкт. Хоч про відому зараз назву чи претензії на славу тоді ще не йшлося, проте саме восени 1954 студентський театр дебютував на сцені.
Цією сценою став кафетерій одного з корпусів політехнічного університету на вулиці Siedleckiej 4. Будівлю ще називали Bratniak, адже там допомагали студентам з питанням проживання, харчування і т.д. А оскільки потребою молоді тоді була культурна діяльність, то в приміщенні знайшлось місце й для вистав. Тож театр представив публіці постановку Na deskach, яка була більш відома як нульова програма Bim-Bom. Незабаром до театральної трупи приєднались студенти Вищої школи економіки в Сопоті та Вищої школи образотворчих мистецтв. Цікавим є той факт, що студентську трупу заснували саме “технарі”. Однак творчий досвід лідерів все ж мав вирішальне значення. Навесні 1955 року театр поставив свою першу виставу як Bim-Bom. Ну а далі молодь все активніше розвивала свою справу і йшла назустріч славі.
Студентський театр став абсолютним феноменом для Гданська. На противагу нудному та цензурованому мистецтву він пропонував незвичайні ідеї. І, як не дивно, їх високо оцінила публіка. Молодь прагнула говорити на буденні теми й додавати яскравих барв до життя. Та попри усю комічність Bim-Bom, він говорив про важливі речі й спонукав до глибоких роздумів. Однак ззовні театр тримав марку абсурдності та гумору, що якнайкраще демонструє його назва. Надзвичайно влучно описала той період поетеса Агнешка Осецька, яка казала, що людям потрібна була радість, яку приносив театр, та й самі студенти старались не потонути у сірості важких років. І Bim-Bom вміло справлявся зі своїм завданням.
Творці театру
Історію Bim-Bom неможливо розказати без згадки про людей, які творили в театрі. А їх заслуга полягає не лише у відмінному репертуарі, але й цікавим є кожен день діяльності студентів. Вони створили унікальне середовище для розвитку. Хтось приєднався до трупи вже у статусі зірки, іншим поштовх до слави дав саме театр, однак для кожного учасника Bim-Bom став особливим періодом в житті.
Цю розповідь варто почати зі Збігнєва Цибульського, який переїхав до Триміста у пошуках натхнення й визнання. Спершу актор грав у відомому театрі Wybrzeże, однак сміливим ідеям чоловіка було тісно на тій сцені. Саме тому вже у 1954 році він влаштувався художнім керівником у Гданський політехнічний університет, заснувавши там студентську трупу. Тож Цибульський був одним із засновників Bim-Bom. Одночасно з ним творчий колектив у Вищій школі економіки у Сопоті очолив ще один актор, який став незамінним для студентського театру. А мова йде про Богуміла Кобеля. Дует Збігнєва та Богуміла став легендарним. Чоловіки не лише успішно розвивали театр, але й були близькими друзями. Так, на сцені вони демонстрували ідеальну взаємодію щодо акторської гри та режисерських ідей, а поза нею актори вживались у спільній квартирі. Їхнє помешкання було завжди відкритим для вечірок та розваг. А якщо митців там не було, то їх можна було знайти у будь-якому іншому клубі Гданська.
Ідеальним доповненням до обидвох студентських колективів стала група Вищої школи образотворчих мистецтв, якою опікувався Вово Бєліцький та Яцек Федорович. Так до театру приєднались дипломовані митці. Ну а їх керівники стали одними із засновників Bim-Bom. Якщо Цибульський був лідером, а Кобеля творчим генієм, то Бєліцький та Федорович також подавали свої ідеї та урівноважували ситуацію в колективі. Роботу в театрі точно не можна було назвати одноманітною. Актори сварились, мирились, разом відпочивали, працювали та розділяли найважливіші моменти життя. І Bim-Bom справді був всім життям для його учасників, адже вони знайомились, закохувались, росли й розвивались на його сцені. Якщо цей проєкт починався з 10 людей, то згодом трупа розрослась до 50 учасників. А ними були і Єжи Афанасьєв, Тадеуш Хила, Тадеуш Войтих, Мечислав Кохановський, Агнешка Осецька, Ельжбета Хвалібож та інші відомі митці.
Репертуар
Bim-Bom став унікальним явищем у Гданську, адже попри невеликі можливості, він представляв неймовірний репертуар. Студентський театр був творінням ентузіазму та великих амбіцій. Хоч у 1950-х існувало чимало подібних організацій, проте лише одиниці досягали успіху. І це вдалось зробити аматорському кабаре з приморського містечка. Його засновники об’єднали творчу молодь з навколишніх вишів й взялись до роботи.
Свою першу виставу під егідою Bim-Bom трупа поставила 2 травня 1955 року у ляльковому театрі Miniatura у Вжещі. І це була програма Ahha. Вона відразу ж привернула увагу публіки та зробила студентів популярними у Гданську. Оскільки молодь не була готова до такого стрімкого успіху, то назву колективу довелось вигадувати похапцем. Так, керівники організували студентське зібрання, на якому усі проголосували за жартівливу назву, яка стала культовою. А іншого наймення зараз неможливо й уявити, адже воно на 100% відповідало філософії абсурду. Тож Bim-Bom повіз свою новинку до Варшави, де якраз відбувався Festiwal Teatrów Satyrycznych. А там усі експерти робили ставку на іншого конкурсанта – кабаре STS. Однак гданська молодь зуміла вразити глядачів й Bim-Bom забрав собі перше місце.
До речі, стрімкий успіх Bim-Bom досить швидко підсвітив одну з проблем студентської організації. Трупа не мала постійної сцени, тож їй доводилось постійно переїжджати. Так, спершу актори грали на сцені Гданського політехнічного університету, період розквіту припав на ляльковий театр Miniatura, інколи кабаре грало на Scenie Kameralnej w Sopocie, однак Bim-Bom найперше асоціюється з легендарним клубом Żak. Після першого тріумфу театр не забарився й з наступною сенсацією. Друга вистава вважається найкращою у репертуарі студентів й вона отримала назву Radość poważna. Глядачі побачили цю постановку 16 березня 1956 року, а трупа, здається, висловила нею свій найважливіший меседж. Так, твір представив образ Півня, який став втіленням системи та людей, які засліплені своїм злом та застарілими переконаннями, та Шарманщика, який уособлював мрійників та всіх ентузіастів свого життя.
Окрім перших та найвідоміших постановок, Bim-Bom ще представив Toast у 1957 році та останній твір – Coś by trzeba у 1959. Студентський театр не лише підкорив рідну публіку, але й достукався до людей з різних куточків. Спершу був Гданськ, далі Варшава, а потім Bim-Bom мав щільний гастрольний графік. Париж, Відень, Амстердам – трупа відвідувала фестивалі й тішила глядачів на найвідоміших сценах різних країн. Свою діяльність кабаре завершило у 1960 році виступом у Брюсселі. Тоді актори потішили глядачів найкращими уривками зі свого репертуару. Ну а студентський театр закрився із завершенням студентського життя його учасників.
Голос покоління
Bim-Bom з’явився в Гданську саме тоді, коли люди потребували змін. Замість суворих правил та законів прийшов театр, який випромінював добро, гумор та надію. І сталось це насамперед тому, що самі студенти прагнули нового життя, а перетворилась ця справа на справжній маніфест покоління.
Студентський театр будував свою діяльність на принципах легкості, новаторства та згуртованості. Учасники організації прагнули привнести нову віху мистецтва і їм це вдалось. Bim-Bom став унікальним театром, який переніс на сцену життя людей. І це життя не було сірим, а буяло фарбами. І якщо комусь здавалось це фарсом, то вони помилялись, адже актори проживали все, що ставили перед глядачами. Так, в колективі не було чітких ролей чи обов’язків. Кожен міг запропонувати власну ідею і вона обговорювалась теж спільно. Актор міг зрежисувати виставу, а режисер – чудово зіграти. Команда брала героїв з повсякденних сцен, а члени клубу грали самих себе. Студентський театр не розділяв роботу й дозвілля, адже молодь разом проводила час, а поміж розвагами обговорювала мистецтво. Актори, режисери й архітектори ходили в гості один до одного, гуляли й придумували постановки, переживали злети та падіння однією сім’єю. А в цьому, напевно, й був головний секрет успіху Bim-Bom, адже театр проживав на повну кожен момент й демонстрував це глядачам. Люди захоплювались акторами й прагнули змін.
Попри легку атмосферу, студентський театр говорив про важливі теми. А цю легкість швидше можна назвати свободою. Творчий колектив жартував й викликав емоції в публіки, пропонував нові ідеї та кидав виклик суспільству. А робив він це досить оригінальним способом. Студенти надавали перевагу сатирі та пародії, метафорам й парадоксам. Команда використовувала увесь простір на сцені, граючи світлом й формами, звуком та картинками. А кожен елемент вистави мав надзвичайно важливе значення, тож актори економили свої слова, натомість використовуючи пантоміму. Ну і не варто забувати, що Bim-Bom дарував посмішки, чимало різноманітних емоцій та натхнення людям.
І публіка надзвичайно високо оцінила роботу театру. А мова йде не лише про постановки на сцені, але й про вплив на людські долі. Так, актори допомогли гданчанам відірватись від політики й цінувати кожен момент. Усі хотіли пережити щось щасливе та отримати краплю позитиву після років війни. І Bim-Bom дарував це диво цілих 5 років, а слава про нього ще довго жила у пам’яті очевидців.
